Украина и Евросоюз. Привыкаем к новой роли

Иван Верстюк Редактор раздела Бизнес журнала НВВооруженные силы Украины помогли нашему государству получить статус кандидата на членство в ЕС, а это возлагает ответственность на всех нас Рішення Європейської Комісії, Європейського Парламенту та Європейської Ради надати Україні статус країни-кандидата на вступ в Євросоюз має той дивний присмак, коли є всі причини почуватися щасливим, але пересторога у вигляді війни залишається з нами.Ми довго йшли до Євросоюзу. Перші гасла про потребу стати країною-членом ЄС лунали ще на Помаранчевому майдані 2004-го, коли крок в напрямку цього блоку робили країни-сусіди.

Але Україна тоді, в 2004-му, була ще дуже сирою — і навіть західні союзники мусили серйозно ставитися до статус-кво епохи Леоніда Кучми, визнаючи, що вектор розвитку держави значним чином залежить від фінансово-промислових кланів.Рух до Євросоюзу в 2010—2013 роках був цілковитим болотом. У Київ регулярно приїздив Штефан Фюле, єврокомісар з розширення, але давав подекуди вкрай невтішні висновки про корумпований уряд Віктора Януковича та Миколи Азарова — і з часом ці висновки ставали все гіршими.

Азаров на засіданнях Кабміну по середах давав команди про гармонізацію українського законодавства з європейським, але сам не вірив у це.Втім, саме прописаний в часи Азарова текст та переклад угоди про асоціацію з ЄС став фундаментом того документу, що його підписав уряд Арсенія Яценюка в 2014-му. Відтоді ми не без проблем отримали безвізовий режим з ЄС та суттєве покращення торгівельних умов.Починаючи з 2014-го, Україна намагалася переконати Євросоюз у своєму економічному потенціалі, використовуючи це як аргумент на користь свого членства у блоці.