Три вопроса о широкомасштабной войне с Россией

Агресивні дії Москви щодо України викликають численні запитання щодо цілей, причин, а також ймовірних дій Кремля. 

Про перспективи великої війни в Україні ми розповідали у попередній статті. 

Наразі прийшов час розглянути, чому ескалація відбувається саме зараз, чи мають підґрунтя побоювання стосовно непублічних домовленостей між Заходом та Росією, а також що спричинило розбіжності у баченні загроз між Джо Байденом та Володимиром Зеленським?

Є чотири сукупні фактори, якими можна пояснити, чому на восьмому році неоголошеної війни Росії проти України Володимир Путін погрожує відкритим вторгненням, катастрофічними наслідками для української державності, а також шоковим ефектом для Європи в цілому.

Передусім – це фактор Сполучених Штатів. 

Попри люб’язну риторику вже колишнього президента США Дональда Трампа, Путін не лише не спромігся здобути велику оборудку – стати ключовим гравцем в ослабленій Європі та, у якості підтвердження, отримати сфери впливу на пострадянському просторі, – а й зазнав болючих ударів. 

Вашингтон визнав загрозу з боку Росії у своїх стратегічних документах, а відтак перелаштував цілі та завдання сектору безпеки і оборони. Москва отримала болючі санкції, Київ – летальну зброю та відчутну допомогу, а інші європейські столиці – посилення воєнної присутності та нові оборонні спроможності. 

Ймовірно, прихід Джо Байдена розглядався Москвою як шанс надолужити втрачене, бо саме за його віцепрезидентства Кремль безпроблемно захопив кримський півострів. Утім, виникла потреба показової воєнної загрози Україні навесні минулого року, аби примусити нову Адміністрацію відволіктися від вибудовування стратегії стримування Китаю, що є ключовою зовнішньополітичною задачею Байдена, та сісти за стіл перемовин з